Поділюся своєю задолбашкой, про яку дуже люб’язно нагадав мені автор історії про стабільність. Задолбали мене те, що діти вважаються такою частиною організму матері.
Отже, почнемо з вищезгаданої історії. Якого фіга деякі індивідууми (частіше чоловічої статі) щиро впевнені, що в разі розлучення вже колишня дружина повинна забрати чадо і звалити в туман? Ідеально — не пред’являючи претензій навіть на спільно нажиту житлоплощу і не наполягаючи на виплату аліментів. Ау, якщо дитина народжена у шлюбі, якщо він запланований, то рішення приймали батьки! Так якого дідька відповідальність несе виключно жінка? У жінки немає стабільного фінансового становища? Це погано, погоджуся. Але якщо жінка не працювала з-за того, що сиділа вдома з немовлям, поки чоловік робив кар’єру, то вона працювала. Працювала нянькою, а також прибиральницею, куховаркою, пралею і т. д. І так, колишній чоловік зовсім не зобов’язаний утримувати колишню дружину, але колишнім батьком він не став, тому несе ті ж обов’язки по утриманню і вихованню дитини, що й мати.
Друга сторона питання — позиція самих матерів і всього суспільства. Як згадувалося вище, права і обов’язки обох батьків по відношенню до дітей рівні. Якщо батько може дати дитині більше (як у плані матеріального забезпечення, так і в питанні приділеного часу), то ось поясніть мені, чому мати тягне чадо в однокімнатну хрущобу, де живуть ще двоє-троє родичів, а потім ще й скаржиться на брак грошей і часу на дитину? Чи Не логічніше залишити дитину з батьком? Але ні! Особисте его, підтримується суспільством, вимагає задоволення. Нехай навіть на шкоду дитині.
Особливо сумно виглядає ситуація, коли мати байдужа до дітей (і таке буває) або об’єктивно розуміє, що в даній життєвій ситуації краще б їй жити без щоденної обов’язки з піклування та виховання. Деякі навіть боязко запитують, чи можна зробити так, щоб дитина залишилася з батьком. Ох, що тут починається! Найм’якше, що скажуть такій жінці: «Як так? Ти ж мати!» Причому батько може бути зовсім не проти стати опікуном дитини. Але суспільство починає тиснути на жінку, засуджувати і засуджувати навіть за допущену думка, що не тільки батько може бути «недільного».
Так ось. Дитина не належить матері. У дитини є два батьків, і вони обидва в рівній мірі можуть і зобов’язані піклується про нього. І мене задовбали ті, хто виправдовує недопапаш, які вважають, що їхні зобов’язання перед дитиною полягають виключно в мізерних аліменти, так і ті, хто засуджує матерів, які добровільно погодилися віддати опіку над дитиною батька.
