А мене задовбали російськомовна мережева література великою кількістю сцен сексуального насильства і якимсь байдужим, цілком спокійним ставленням до цього. За ранок вирішила почитати кілька оригінальних творів, так званих «ориджиналов». Так, серед них вистачає шлаку, але є і смішні задумки, певна сміливість, є улюблені автори, є те, що зазвичай редактори вимазують, наприклад, опис нетрадиційних відносин. За що і люблю. Часто багато з мережевої літератури потім публікується, але в інтернеті знайти це можна в більшій кількості, швидше, вибрати на свій смак, та й дістати легше.
Дивлюся на шапку: «Флафф, романс, фентезі». Романс — це романтичні відносини; з фентезі, думаю, все зрозуміло; флафф — це особлива ніжність, романтика, піднесені почуття… А тут у головного героя на очах використали половину загону. Що?!
Дивлюся на шапку ще раз, уважно. Я щось упустила? Ні, попередження немає.
Дивлюся на опис — може, там щось упущено? Ні, в описі не сказано ні слова.
Дивлюся в коментарі — може, там хтось зробив автору зауваження? Ні, всі захоплюються, мовляв, як мило… Мило?! Та там групове зґвалтування, до якого, схоже, абсолютно спокійно поставилися, як до пересічного похідному події — ну, хіба мало, на привалі посуд треба було помити, тут рани комусь перев’язати, а тут… Кхм, так, незручно! На колінах півночі простояли, спина затерпла! Штани натягнути важкувато!
Я не розумію: все тихо з глузду з’їхали? Або що?
Чому російськомовна мережева література? Тому що я більш-менш знаю англійська зі словником читаю іноді і англомовні твори такого роду. Так ось, там і в шапці обов’язково буде, і попередження, і взагалі такі твори в якому-небудь окремому сегменті сайту розмістять. А якщо автор раптом забуде, то йому і адміністрація зробить зауваження, і читачі неодноразово висловлять.
Так, я розумію, що в Рунеті багато всякого. Проблема в тому, що це — не всяке, це популярний автор з великою кількістю лайків до цього твору, потрапив, до речі, в топ на одному з найпопулярніших в Рунеті сайтів для викладки подібного. І коментарів там Екшн сно багато, але всі сприймають це як щось нормальне. Мовляв, яке миле твір, який чудовий головний герой, яка цікава фентезі-казка, ах!
У мене таке відчуття, що я з іншої планети. І мені страшно жити з цими людьми поруч. Так, я розумію, що це фантазія. Але у літератури (будь-який) просто в силу людського сприйняття є функція прищеплювання навичок, звичок, установок. І от вже люди не реагують на подібне. Мовляв, нормально, не буде ж така дрібниця заважати нам захоплюватися красою очей головного героя!
Сьогодні люди не реагують на одне в літературі. А завтра на інше — в реальному житті. Чи тільки мені одній на уроках літератури розповідали, як той, що читає і обговорює людина, багато в чому формує його свідомість?
А автори, які не бажають знати про поняття відповідальності за той вплив, який чинять їхні «творіння», задовбали!
