Я працюю в бібліотеці.
Мене багато задолбали в пристрої бюджетних організацій, але плюси поки стабільно переважають. У мене відмінний колектив, я обожнюю свою роботу. Але! Є дрібниця, яка змушує страждати із завидною постійністю.
Дзвонить телефон.
— Бібліотека, добрий день.
— Мені книгу продовжити.
І замовкає! Тобто, я повинна телепатично здогадатися, хто це дзвонить. Або впізнати по голосу, ага. У бібліотеці з п’ятьма тисячами читачів. Враховуючи, що телефон спотворює голос дай боже (старий дисковий апарат — взагалі окрема пісня).
Зітхаю про себе. Уточнюю:
— Прізвище, ініціали, будь ласка? Спасибі. Хвилину.
Дістаю формуляр, продовжую, називаю термін здачі. Прощаємося.
Читачі. Милі! Прошу вас, відразу називайте себе. На кафедрі видачі люди змінюються, деякі працівники можуть не пам’ятати Вас, та й банально не зобов’язані в обличчя і по голосу кожного знати! У нас в стандарті тільки номер читацького квитка та ПІБ на формулярі. Всі!
Та й випитувати прізвище кожного абонента, в годину пік, коли три людини з книгами підпирають кафедру — це трата дорогоцінного секунд. У ситуації затримки з-за такого загадкового «хребця» може опинитися кожен з Вас.
Давайте зробимо процес обслуговування трохи зручніше для всіх сторін.
Приємного читання, будьте щасливі.
