Згадайте радянський автопром: у країні виробляли всього кілька моделей машин, але і ті було складно дістати. У ситуації дефіциту будь-яка машина була межею мріянь, а низька якість збірки, дизайну і інтер’єру були побічними питаннями. Але режим упав, кордони відкрилися і сьогодні ми маємо різноманітність на будь-який смак і гаманець. Колись «легендарні» марки типу Москвича не витримали конкуренції, не змогли перебудуватися і просто перестали існувати, викликавши криза промисловості, робочих місць. Хтось не зміг продати вже куплену машину, але в цілому кожен з нас від цього виграв.
Тепер подивимося на нові райони: різноманітність полягає в близькості від метро і кількості кімнат. Тобто вибір між Москвичем і Волгою – начебто є два стільця, але знайти Тайоту, Шевроле або Мерседес серед нового житла майже неможливо. Перед людьми стоїть вибір: або брати те, що є – морально застаріле житло, або ж побудувати власний будинок за межами міста, виходячи з своїх потреб. В кращому випадку кілька відсотків від нового житла буде цікавим, незвичайним і різного класу, але поки ці будинки не роблять погоди.
Що станеться з будинками, коли подорослішає покоління 1990-их і вилізе демографічна яма? Або коли відбудеться насичення кількістю і людям захочеться якості? Куди ми подінемо всі ці студії і де знайдемо для сімей квартири побільше? Сьогодні ці питання практично ніхто собі не задає, а дуже даремно – станеться повтор розвалу «Москвича» та інших виробництв, а люди втратять свої інвестиції.
Забудова повинна бути різноманітною, це страховка благополуччя дому і району в часі. Різноманітне – не означає дороге чи індивідуальне, найчастіше це питання планування, а не якихось матеріалів.
Новий район не повинен складатися з однакових человейников, в кварталі повинно бути житло для середнього класу і навіть квартири з ознаками елітарності. В рамках кварталу цілком можна вбудувати висотку з житлом для молодих сімей на перший час, будинок середньої поверховості з балконами для середнього класу і навіть вдома-таунхауси. В світі придумано величезну кількість різновидів міського житла, але у нас ви його банально не зустрінете – люди навіть не знають, що міська квартира може бути комфортною!
Якщо ж людина не знаходить підходящого для себе житла і виїжджає в передмістя, то містобудівна політика зазнала фіаско: податки йдуть комусь іншому, а місту все одно доводиться робити інфраструктуру для приїжджих за рахунок своїх жителів.
Поки що наше житлове будівництво застрягло десь в 1980-их роках – «іномарки» вже зустрічаються, але це дивина для вищого світу. Вангую, що в найближчі десять-п’ятнадцять років нас чекає криза і переосмислення житлового будівництва. Передумови вже формуються, а в регіонах вже є свої піонери. Головне, щоб керівництво країни не задушило конкуренцію яким-небудь своїм монополістом – тоді навіть Запорожець здасться розкішшю.
