Прочитавши сповідь дівчини-доґхантера, відразу зрозумів, що на нього з’явиться відповідь. І так, з’явився — «І сміх, і сльози, і нелюбов».
Взагалі, прийом, застосований у відповіді, старий, як світ — приписати опоненту самі огидні якості, властиві тим, кого й однодумцями опонента назвати не можна, і виставити його запеклим негідником. Якщо, наприклад, людина атеїст, то він не має жодних моральних орієнтирів, якщо, не дай бог, чайлд-фрі, то обов’язково підбігає до мирно гуляють матусям з колясками і починає лаяти їх останніми словами, а то і недопалок в коляску кине. Ну, а якщо догхантер, то неодмінно страждає патологічною жорстокістю, що межує із садизмом.
Так ось. Ті, хто хваляться в Інтернеті своїми «подвигами» і виставляють фотографії ліквідованих тварин — це не догхантери, це відморозки. І ті, хто приманки підмішують бите скло або рибальські гачки — це теж відморозки. Так само як і ті, хто займається усуненням бродячих собак серед білого дня на очах у дітей.
Давайте, перш за все, з’ясуємо, звідки взагалі догхантери беруться. З тим, що місто — для людей, а не для хижих диких тварин, сподіваюся, ніхто сперечатися не буде. І забезпечувати безпеку людей від дикої фауни там, де її бути не повинно — це завдання місцевої влади. Якщо б вони це завдання виконували, ніякої потреби в догхантерах не було б. Але вони не виконують. І людям доводиться брати ініціативу в свої руки.
І ось дивно виходить. Якщо, скажімо, жителі району кримінального самі створять дружину з охорони громадського порядку від двоногих — це добре. Але якщо вони роблять те ж саме, але проти чотириногих — то ату їх!
Між тим, цей догхантер, насамперед намагається забезпечити найбільш безболісний відхід тварини, щоб воно просто засипало. Справжній догхантер ніколи не буде вихвалятися своїми успіхами. Справжній догхантер завжди працює по ночах, розкидаючи приманки не де попало, а, головним чином, біля смітників, на яких годуються бродячі тварини. Ну, а якщо «під роздачу» потрапить домашня тварина — то це вже всяко вина не доґхантера, а господаря, не приучившего свого вихованця всяку погань з землі.
І ніколи догхантери не створювали і не створюють своїх клубів. Догхантери взагалі, як правило, своїх колег ні за назвою, ні в обличчя не знають. Найбільше, що вони можуть зробити — це разово домовитися про спільні дії.
Догхантери — це, як правило, люди добрі і сімейні, турбуються про безпеку своїх близьких і не бачать іншого способу її забезпечити. До речі, багато з них мають своїх домашніх тварин. І повірте, гріх на душу брати — задоволення невелике.
І ще. Трапляється, догхантери дисциплінують прикормщиков бродячих собак і недбайливих власників домашніх самим лише фактом свого існування. Таблички «Увага! Працюють догхантери!», як правило, діють не гірше прямих заходів.
А поки — задовбали порядних людей в одну купу з відморозками змішувати!
