Павло Раста
Можна по різному ставитися до древніх римлян, але сумніватися в мудрості я б не став. Так, вони, як нація, були геть позбавлені фантазії — від слова «зовсім». З-за цього навіть усіма своїми інженерними винаходами вони були зобов’язані або грекам, які входили у склад імперії, або представникам будь-яких інших народів. З моральної точки зору вони так само ніколи не були еталоном
Все це чиста правда.
Але правда і те, що саме вони створили імперію, що стала еталоном для всіх, хто прийшов після них. І на фундаменті якої виникла вся сучасна європейська цивілізація, включаючи і Росію теж, подобається це комусь чи ні. Так що до їхніх слів я б прислухався. Ну, як мінімум.
А мудрості свої вони нам залишили в надлишку. В тому числі і у вигляді класичних латинських висловів. Одне з яких я як раз зараз згадую: «Non progredi est regredi». Не йти вперед означає йти назад. Воно так перекладається. На жаль, в черговий раз змушений визнати, що про такому простому правилі життя геть забули. А справедливим воно має властивість виявлятися в самий несподіваний момент і в найнесподіваніших місцях.
Тим більше це очевидно в таких речах, як геополітика. І справа ось у чому: в геополітиці ніколи і нічого не залишається безкарним. Приміром, деякі «розумні люди» (яким «краще знати») взяли і закрили «проект Новоросія». Який, насправді, не «проект», а народна воля, а, значить, «закривали» його з м’ясом і разом з багатьма його носіями (у фізичному сенсі слова).
Ну, так чи інакше, в підсумку все-таки закрили. Навіщо і чому? В даний момент це не важливо. Після закриття цього навіть не заморозили, а просто выморозили Донбас. Разом з багатьма носіями ідеї. Ну, а що — ліс ж рубають і тріски летять. І, зрештою, настала тиша. Мертва.
Але я вам ось що скажу, друзі: я не стану гадати про причини того, навіщо вони таке вчинили, однак основним результатом стала втрата стратегічної ініціативи в геополітиці. РФ зупинилася на найважливішому, самому метафізично значущому напрямку, яке не компенсувати ніякої Сирією і ніякої Венесуелою. А не йти вперед означає йти назад.
І в підсумку не варто дивуватися тому, що все починає валитися навіть там, де цього не могло бути в принципі. Ну, вірніше, так здавалося до самого недавнього часу.
Наприклад, у Білорусі.
Де всі ті ж «розумні люди» раптом згадали про союзному договорі, якому в цьому році виповнюється двадцять років і про виконання якого вони ж весь цей час благополучно не згадували, і почали посилено схиляти Лукашенка до співжиття. Після чого з подивом виявили, що він не схиляється. Знаєте, я не став би фетишизувати нинішній конфлікт з Лукашенком. Тому, що не Лукашенко тут справа. Та й сам конфлікт цей — всього лише симптом. А, перш ніж говорити, чого саме, хочу коротко нагадати про те, що дуже довго відбувалося на території сусіднього державного новоутворення — України.
Де дуже довгі роки суспільство варилося у власному соку, обуреваемое процесами, які ті самі «розумні люди» відважно ігнорували всі ці згадані довгі роки. І не треба нарікати з приводу «злих американців». Нехай це роблять бабусі перед телевізором, з екрану якого на них суворо дивиться гіпнотичний Соловйов. Рівень американської злостивості, не має значення.
Тому, що Україну начисто пролюбили ті, хто за це відповідав. Своєю некомпетентністю і чванством. Причому, втрачено було все і на всіх етапах, включаючи підготовку до обох Майданів. І американцям тут всього лише залишалося радісно потирати спітнілі долоньки. А тепер, після «закриття» Новоросії і «заморозки» Донбасу, та сама Україна почала упущену перехоплювати ініціативу. І починати повзуче наступ туди, де її зовсім не чекали. Принаймні, ті самі «розумні громадяни».
І ось, друзі, тепер настав час поговорити про Білорусії. В якій теж весь цей час йшли вельми різноманітні процеси. На які не звертали увагу ще більше, ніж на аналогічні процеси на Україні. А, між тим, вони починають переходити в не самий приємний формат. Поки що непомітно, але цілком виразно. Я наведу один приклад. Всього лише один. А скільки їх там ще — одному Богу відомо. Так от, нещодавно в Мінську був заарештований і отримав цілком символічне покарання у п’ять діб арешту один дуже примітний персонаж — Денис Івашин. Місцевий «вільний журналіст», який прославився лютою антиросійською позицією і методичною роботою на інформаційному полі т. н. «білоруського націоналізму». Того самого, з приводу якого існують цілком очевидні задуми реконструювати його за зразком українського націоналізму. Коли я про це читав, мене потішила фраза, яка прозвучала в замітці, мовляв, засуджений він був за «роботу на дні волі». Я прекрасно розумію, що малося на увазі, але від цього фраза не перестає звучати менш двозначно. Проте мені дуже швидко перестало бути смішно. І двозначність ця здалася мені дуже символічною.
Головним чином після того, як я виявив, що за організацію представляє даний персонаж. А є він, ні багато, ні мало, редактором білоруського відділу т. н. «міжнародного волонтерського проекту» InformNapalm. Ця структура, відмінно знайома всім, хто має хоч якесь відношення до Донбасу, як займається збором інформації на користь бандерівської України.
Зокрема, щодо виявлення осіб ополченців і членів їх сімей та передачу цих даних СБУ і каральним «добробатам». Не буде перебільшенням сказати, що у даної організації на руках кров. Але це лірика. А проза іншому: доведено, що ця «волонтерська структура» насправді безпосередньо створена і міститься українським спецслужбами – якщо конкретно, то головним центром інформаційно-психологічних операцій СЗГ України.
Але якщо більш детально подивитися біографію персонажа, то з’ясовується ще більш чудові подробиці. Наприклад, його участь у заходах, організованих вже безпосередньо американськими і європейськими спецслужбами. А це, наприклад, т. зв. Балто-українська міжнародна осіння школа «Resilience League: зміцнення інформаційної та психологічної опірності до сучасних гібридним загрозам», метою заходів якої була заявлена «підготовка фахівців інформаційно-психологічних операцій для країн Балтії, України і Білорусі». Прямо заявлена. Розшифровувати це треба? Гадаю, ні. І він брав участь в даному заході не лише як слухач, але і в якості інструктора. Ну, це крім того, що діяльність сайту informnapalm.org, редактором та автором білоруськомовної версії якого він є, відкрито спрямована проти білоруської держави. Причому, не на мою скромну думку, а на думку самих білорусів.
І знаєте, про що говорить активність персонажів, подібних до цього? Так лише про те, що тепер вже в Білорусії очевидним чином готується Майдан. З усіма витікаючими наслідками. Причому, готується з декількох сторін. Включаючи й українську. Початок бурхливої діяльності якої було зумовлено втратою РФ стратегічної ініціативи на Донбасі. І я прекрасно розумію, що саме бандерівська Україна забула в Білорусії. Це ж аж ніяк не тільки бажання напаскудити «клятым москалям».
Давайте ви вже перестанете їх примитивизировать, громадяни. Ви і так вже багато років чванливо міркували про «тупих хохлів» і що в результаті отримали? Тепер, ось, про білорусів так само міркувати намагаєтеся, що, на мій погляд, просто огидно. Але мова не про це, а про те, що у бандерівської України з’явилися геополітичні амбіції, реалізувати які вона може тільки перетравивши Білорусію.
Зробивши її своїм клоном. Бандеризировав і майданизировав її. І в цих амбіцій є цілком конкретна назва: интермариум — балточерноморский блок, наміри по створенню якого вже досить давно і активно озвучують громадяни начебто Білецького. По суті, це заявка на заняття геополітичного місця Речі Посполитої. І без Білорусі створити таке повноцінно навряд чи можливо. Інша справа, що сама Білорусь в такому альянсі опинилася б на десятих ролях. Не кажучи вже про те, що повний розрив з Росією (а подібний блок може бути тільки антиросійським — сама його геополітична позиція це зумовлює) завдасть по ній економічний і політичний удар неймовірної сили. Хоче вона цього? Навряд чи. Але от тільки у постмайданних країн, як правило, вже більше не запитують, чого вони хочуть.
Втім, вирішувати це, в будь-якому випадку, самій Білорусії. Я можу лише щиро сподіватися на її розсудливість. Я ж зараз хочу повернутися до початку розповіді. До пана Лукашенка, раптом різко проявившему непоступливість. Адже питання в тому, що і його поведінка, і первинні предмайданные процеси в самій Білорусії відбуваються не на рівному місці. У мене питання: а ви, громадяни інтегратори в погонах, взагалі в курсі, наскільки в білоруському суспільстві реально впав рівень популярності ідеї возз’єднання?
Причому, навіть не з Росією, а з вами. Особисто, конкретно з вами, а заодно і з елітами, які ви представляєте. І це теж багато в чому стало підсумком того, до чого, під вашим чуйним керівництвом, все прийшло на Донбасі. Я вже не кажу про те, що в Білорусі виросло вже ціле покоління, яке ніколи не жило з нами в одній країні. Зросла якраз за ті двадцять років, протягом яких об’єднання з Білоруссю було вам не цікаво. А це вже саме по собі змінює політичну картину і вимагає зовсім іншої лінії поведінки. Ну, та ви, стало бути, схаменулися, так?
Ой, які молодці! А п’ятнадцять або, хоча б, десять років тому схаменутися було слабо? Адже це саме тоді почалося падіння популярності ідеї возз’єднання. А зараз вже пізно щоки надувати. Зараз з людьми працювати треба. Ретельно. Копітко. Терпляче. І, чесно кажучи, я сумніваюся, що ви на це здатні. Тому, що відбувається в цьому питанні зараз — дійсно справжнє «дно волі». Геополітичній. І стосується це аж ніяк не білорусів.
(с) Павло Раста.
