Чи зможуть F-35 і С-400 працювати в одній упряжці

201


США все наполегливіше намагаються змусити Туреччину відмовитися від покупки комплексів С-400. У хід йдуть і прямий шантаж, і заяви глави Держдепу Майка Помпео про «технічну несумісності» американських винищувачів F-35 з російським зенітно-ракетним комплексом. Чи дійсно в цих систем озброєнь є реальні технічні протиріччя?
Виступ держсекретаря Помпео сталося на слуханнях у комітеті сенату США з міжнародних відносин в минулий понеділок. За словами Помпео, російська система ППО С-400 являє собою «серйозну систему озброєнь», купівля якої з боку Туреччини може безпосередньо задіяти виконання американського закону «Про протидію супротивникам Америки допомогою санкцій» (CAATSA) щодо Анкари.
До теперішнього моменту часу CAATSA не використовувався для обмеження експорту російських озброєнь, санкційні списки вносилися лише російські компанії – виробники зброї. Однак розширений механізм тлумачення антиросійських санкцій прописаний у тексті закону, прийнятого в червні – липні 2017 року. Згідно з документом, президентська адміністрація може вводити обмежувальні санкції проти «супротивників Америки» (в число яких, крім Росії, зараховані Іран і КНДР) та їх контрагентів у третіх країнах. Але от скасування вже введених санкцій потребує спеціальної процедури запиту дозволу у Конгресу і обґрунтування скасування санкцій інтересами національної безпеки США.
Таким чином, загроза застосування положень CAATSA щодо Туреччини створює загрозу «дороги з одностороннім рухом», на якій скасування санкцій буде сполучено з набагато більшими труднощами, ніж їх введення.
Крім того, Помпео підкреслив, що ще одним важелем впливу на Туреччину є перегляд частки турецького участі у програмі створення винищувача F-35. Туреччина є не тільки замовником F-35, але й виробником частини його компонентів, в силу чого США вже повідомили Туреччину, що бажання покупки З-400 може призвести до зменшення або навіть припинення участі Туреччини у проекті виробництва F-35. У рамках здійснення цієї погрози ще в березні 2019 року США припинили поставки комплектуючих F-35 в Туреччину.
Втім, поки що такі загрози США ніяк не позначилися на позиції Туреччини. Анкара підкреслює, що Туреччина є суверенною країною, і ніхто, в тому числі і США, не може диктувати їй принципи створення системи національної безпеки і військового будівництва. У свою чергу Туреччина пов’язує питання покупки F-35 і військово-технічного співробітництва з США з триваючою «підтримкою терористів, що діють проти союзників США по НАТО», під чим мається на увазі триваюча підтримка курдів з боку Сполучених Штатів. Ну і, нарешті, останнім фактором вказується відомий факт – у свій час США самі відмовилися продавати Туреччині ЗРК Patriot, чим і створили нинішню ситуацію закупівлі комплексів С-400 у Росії.
«Технічний виклик»
У заяві Помпео пролунав ще один цікавий аргумент. На думку держсекретаря, закупівля C-400 Анкарою створює «технічний виклик», пов’язаний з питанням взаємодії комплексів ППО С-400 і американських винищувачів F-35. Цей аргумент був розшифрований поруч військових експертів в самих США. Зокрема, вони заявили, що в разі інтеграції C-400 і F-35 в єдину систему повітряної оборони Туреччини російська сторона отримає доступ до протоколів взаємодії F-35 з системами ППО країн НАТО.
Така інформація, на думку американських експертів, вже сама по собі становить певну цінність, так як дозволяє розібратися в принципах дії системи «свій – чужий» і створити обманні сигнали для використання російськими літаками. Крім того, нібито це дозволить російським фахівцям зрозуміти внутрішні принципи роботи систем ППО країн НАТО.
Другим фактором названа технологія невидимості F-35, яка також мислиться вразливою в такому варіанті спільного розміщення з С-400. Маючи сигнали розпізнавання, російська система ППО може бути «натренована» на розпізнавання слабких радарних сигнатур «невидимого» F-35. Так як в цьому випадку первинна інформація радарів С-400 може бути співвіднесена з «засвіченим» місцем розташування F-35, які перебувають у зоні їх дії.
Втім, обидва аргументи виглядають надумано. Вони могли бути дієвими лише у випадку, якщо б Туреччина складалася з Росією в одному військово-політичному блоці, подразумевающем повний обмін військово-технічної інформації.
В реальності ж ситуація рівно протилежна: одна з країн – членів НАТО отримує в своє розпорядження новітній російський комплекс ППО, який також може частково розкрити противнику свої можливості. Як в питанні використовуваних процедур розпізнавання «свій – чужий», так і в частині можливостей свого радарного забезпечення та ракетного озброєння.
Так чого ж все-таки побоюються США?
Звичайно ж, основна частка побоювань США лежить не у військовій, а в політичній площині. Туреччина вважає, що питання взаємодії з Росією є стратегічним, так як може нівелювати спроби США в майбутньому шантажувати Туреччину в питанні військово-технічного співробітництва, відмовляючи їй в постачаннях озброєнь з будь-якого приводу. Ясна річ, для Туреччини такий розвиток подій є неприйнятним – особливо в світлі вскрывшейся підтримки США тих сил, що були причетні до нещодавньої невдалої спроби військового перевороту в країні і триваючої підтримку курдського сепаратизму та ісламського екстремізму в регіоні.
Також треба розуміти, що присутність Туреччини в НАТО пов’язане з цілою низкою суперечностей. Так, досі дамокловим мечем над цим статусом висить невирішена проблема Північного Кіпру, що існує з 1974 року.
Фактично нинішня незалежність Республіки Кіпр, як і невизнаний статус Північного Кіпру – це вимушена міра. Вона виникла за підсумками конфлікту 1974 року, коли грецька політика энозиса (возз’єднання Греції і Кіпру) зіткнулася з позицією роздільного проживання (таксим), яку сповідувала щодо турків і греків-кіпріотів Туреччина. Формально військові дії під час цього конфлікту велися між турками-кіпріотами і греками-кіпріотами, але насправді в них брали широку участь грецькі і турецькі військовослужбовці.
Тим не менш сьогодні Греція і Туреччина продовжують перебувати у блоці НАТО, що постійно породжує напруженість у питаннях військового будівництва сторін та військово-технічного співробітництва. Зокрема, в минулому гучним скандалом стала поставка Греції американських комплексів ППО Patriot і російських ППО С-300ПМУ, яких на сьогоднішній день в системі ППО Греції знаходиться вже близько півсотні пускових установок. У той же час до цих пір ППО Туреччини задовольняється лише застарілими американськими «Найк-Геркулес» (MIM-14), виробництво яких було припинено ще в 1964 році, а розробка і зовсім відноситься до 1952 року. Таким чином,
дії Туреччини з модернізації своєї системи ППО вже давно визріли й перезріли». Йти і далі в XXI століття, використовуючи древній американський аналог радянського зенітного комплексу С-75, було вже просто неможливо.
З іншого боку, лукава позиція США, які не поспішали продавати Туреччині сучасний комплекс ППО Patriot, поставивши його Греції, також не сприяла зміцненню довіри між двома країнами.
В силу цього вже не дивно, що в турецькій ультрапатріотичної пресі вже щосили обговорюється питання покупки російських винищувачів Су-35 або їх китайських аналогів – в разі, якщо США остаточно вирішать відмовитися поставляти F-35 Туреччини. Ще одним варіантом є поставка новітнього російського винищувача Су-57, який відноситься до того ж п’ятого покоління і може стати остаточним «цвяхом у кришку труни» американо-турецького військово-технічного співробітництва.
Так що, за всіма ознаками, зараз ми повинні побачити, чи наважиться американська сторона остаточно перейти Рубікон в питанні Туреччини. Так як застосування положень CAATSA, звичайно ж, формально покарає Анкару за зайву самостійність – але і настільки ж надійно закриє для США ємний і привабливий турецький ринок озброєнь.
Михайло Большаков
Професійне пилотское в США. Отримати ліцензію за $36000