Як мене задовбали ці наші держструктури! Створювалися вони для народу, а що в підсумку? Їм можна телефонувати цілий день, щоб просто дізнатися перелік потрібних документів, і чути в трубці або короткі або довгі гудки аж до судного дня.
Плюешь на телефон, йдеш пішки і нариваєшся на стіну нерозуміння бабусі-вахтерки, яка з серйозним виглядом твердить скоромовкою: «Не велено нікого пускати, ви їм зателефонуйте, приходьте після обіду (свят, другого пришестя, коли рак на горі свисне).
Плюешь другий раз, йдеш напролом в потрібний кабінет і бачиш, що грає в «косинку» тетечку, яка робить великі очі: як же ти посмів відірвати її від світової важливості справ. Пояснюєш їй, що тобі треба, і дивишся, як вона, перевалюючись, з виглядом, що робить тобі найбільше послугу, встає і пояснює, які документи потрібні.
Або ця давня звичка футболити відвідувача адміністратора у відділ кадрів, звідти в бухгалтерію, а звідти на три букви. Я не сперечаюся — бувають працівники, які й справді працюють, яких ніяково відволікати, бачачи їх очі і висоту стосу паперів у них на столі. Але це велике виключення.
