Справжній шквал гнівних емоцій викликає нещодавній матеріал ізраїльського новинного видання “NZIV” про “додаткових цілях”, нібито досягнуті командуванням Хель Хаавир 13 квітня, в ході чергового точкового масованого ракетно-авіаційного удару винищувачів F-16I”Sufa” по важливої інфраструктури урядових сил Сирії в північно-західній частині держави, опорних пунктів елітного іранського підрозділи Спп “Кудс” (входить в структуру Корпусу Вартових Ісламської революції), а також ракетостроительным потужностей Ірану в місті Масьяф. Як повідомив автор матеріалу, посилаючись на власні джерела в сирійській опозиції, другорядною метою ізраїльської тактичної авіації, крім перерахованих вище об’єктів, став сирійський зенітно-ракетний дивізіон С-200, який, 17 вересня 2018 року, помилково перехопив літаків стратегічної радіотехнічної і радіоелектронної розвідки Іл-20М Повітряно-космічних сил Росії, забравши життя 14 членів екіпажу (льотчиків і операторів комплексів радіотехнічної і радіоелектронної розвідки).
Підсумовуючи подію, автор публікації прийшов до абсолютно цинічного і позбавленій здорового глузду висновку про те, що придушення сирійської “Двохсотки” за допомогою ракетного удару Хель Хаавир є нічим іншим, як своєрідним виявом вдячності з боку Тель-Авіва на адресу Москви за недавнє повернення на Батьківщину останків загиблого ізраїльського танкіста Захарі Баумеля”. Тільки от не згадав наш ізраїльський “колега” той факт, що пілоти саме ізраїльських F-16I, скориставшись технологічними “дірами” у режимах роботи застарілого радара подсвета мети 5Н62В сирійського комплексу С-200, стали головними дійовими ланками, що спровокували “дружній вогонь” зенітною ракетою 5В28М на нашу Іл-20М в ту злощасну вересневу ніч.
При цьому, в ході торішньої провокації (відбувалась паралельно з ракетно-авіаційним ударом по складах озброєння сирійської армії і позиціях іранського загону “Кудс” в провінції Латакія) і командування, і льотний склад ВПС Ізраїлю були чудово обізнані про те, що під час раптового появи в зоні огляду і виходу ланки F-16I на єдину лінію візування між Іл-20М і РЛС подсвета мети комплексу С-200, сирійський розрахунок у терміновому режимі застосує найбільш швидкий і простий в реалізації режим роботи РЛС наведення 5Н62В — “монохроматичне випромінювання”. Даний режим і став другорядною причиною ненавмисного знищення Іл-20М сирійським зенітно-ракетним комплексом С-200, так як монохроматичне випромінювання не дозволяє операторам визначати дальність до цілей, а самі цілі виглядають на екрані РЛС у вигляді схожих вертикальних протяжних маркерів. У підсумку, розрахунок сирійського ЗРК С-200 просто переплутав на екрані РЛС щільно розташовані маркери ланки ізраїльських F-16I і нашого Іл-20М. Про це в Тель-Авіві мовчать… Ось таку “гру” веде наш близькосхідний, так званий, “стратегічний партнер”, лідер якого, далеко не без задньої думки, продовжує вести нескінченні переговори з президентом Росії Володимиром Путіним, намагаючись виторгувати якомога більше оперативно-стратегічних дивідендів на півдні провінції Дамаск, в околицях Голанських висот.
Нас же зацікавили деталі здійсненого 13 квітня ракетно-авіаційного удару ізраїльських винищувачів F-16I по іранському ракетостроительному підприємству в місті Масьяф, найбільш резонансним моментом якого стала фактична бездіяльність трьох зенітно-ракетних дивізіонів С-300ПМУ-2 “Фаворит”, переданих військам ППО Сирійської Арабської Республіки в останніх числах вересня — перших числах жовтня 2018 року, відразу після вересневого трагічного інциденту в сирійському небі.
Подібна “інертність” сирійської ППО викликала у російських оглядачів та засобів масової інформації досить неоднозначну реакцію. Одні заявляють про те, що має місце чергова “тіньова” домовленість по лініях оборонних і зовнішньополітичних відомств Ізраїлю і Росії, згідно з якою Москва і командування російської угруповання військ в САР, повністю контролюють застосування переданих Сирії З-300ПМУ-2, надали ізраїльській стороні повну свободу дій у протистоянні з будь-якими іранськими і проіранськими (включаючи КВІР) на сирійській території.
Інші ж продовжують стверджувати, що виною всьому є низька оперативність командування військ ППО Сирії, не маючи ні найменшого уявлення про те, що сирійські “Трехсотки” агреговані в єдину систему протиповітряної-протиракетної оборони з зенітно-ракетними комплексами С-400 “Тріумф”, військовими ЗРК З-300В4, розгорнутими поблизу АвБ “Хмеймим” і ПМТЗ “Тартус” (за допомогою автоматизованих систем управління змішаними зенітно-ракетними бригадами “Байкал-1МЭ” і “Поляна-Д4М1”) і навіть літаками ДРЛОА-50У, а тому можуть отримувати цілевказівка від будь-якого радіолокаційного джерела, інтегрованого в системи обміну тактичною інформацією ВКЗ Росії. Про низької оперативності тут і мови бути не може.
Між тим, абсолютно ніхто не намагається встановити додаток “Google Earth” і поглянути на рельєф місцевості, переважаючий в районі Масьяфа. Добре відомо, що позиції ЗРК С-300ПМУ-2 розташовані в 14 км на північний захід від Масьяфа, на височинах з висотами від 1250 до 1300 м. Але і на шляху до міста знаходиться велика кількість горбів і пагорбів з висотами від 700 до 1100 м, а також складок місцевості. Як наслідок, навіть перебування на висоті 1300 метрів не дає радарам подсвета мети 30Н6Е2 (входять в склад С-300ПМУ-2) істотних переваг сталого супроводу ізраїльських тактичних ракет великої дальності “Delilah-AL”, які запускаються винищувачами F-16I з ліванського повітряного простору, і, в ході низковысотного польоту до Масьяфу, то “виринають”, то ховаються за височинами рельєфу.
В результаті, процес перехоплення “переховуються” ракет супротивника буде закінчуватися постійними зривами “захоплення” і втратою дорогих зенітних ракет 48Н6Е2. Виправити ситуацію можна за допомогою розміщення радіолокаційного комплексу подсвета цілі на спеціалізованій вишці 40В6МД, а також його передислокації безпосередньо в околиці Масьяфа, що дозволить розширити дальність виявлення низколетящих ізраїльських засобів повітряного нападу, а також забезпечити їх стійке захоплення в момент підльоту до інфраструктури регулярно атакується ізраїльською авіацією міста.
