Я — художник-початківець. Вже більше десяти років я займаюся тим, що изрисовываю величезна кількість паперу. Мені це анітрохи не набридає. Кожен, хто любить займатися творчістю, завжди стикається з критикою і абсолютно дурними і дивними питаннями в свою адресу. З критики-то завжди можна витягти користь, а от з питань…
— О! Дай твій альбом з малюнками подивитися!
Після гортання декількох сторінок починається конкретний мозговынос.
— Це що, ти малювала?
Ні, блін, сусід по квартирі. Чий альбом ти в руках тримаєш?
— А чому у цього рука (ніс, нога) так виглядає? Ось так було б краще…
По-перше, я — автор. Я сама знаю, що буде краще для моїх малюнків. По-друге, ви малюєте? Ні? Тоді, будьте ласкаві, йдіть лісом.
— Ну-у, це я десь бачив. Ти, напевно, запам’ятала.
Поважаючий себе художник ніколи не буде показувати стороннім змальовані картини, а якщо і покаже, обов’язково про це згадає.
Часто ці люди дивляться мої замальовки заради приколу, щоб пореготати і абсолютно нерозумно покритикувати, а в кінці ще й додають: «Чудово малюєш! Мені подобається!» Дивуються потім, чому їх так поетично посилають, коли вони намагаються повторно ознайомитися з творчістю.
