Георгій Береговий — єдиний в історії двічі Герой Радянського Союзу, що отримав одну «Золоту зірку» за військові подвиги, а другу — за підкорення космосу.
Приборкувач «Союзу». Як герой війни врятував космічну програму СРСР
До другого десятиліття XXI століття до космонавтики стали ставитися як до буденного явища. Колишнього ентузіазму і захоплення підкорювачами космосу немає і в помині, куди більше розмов про космічному туризмі та про чергові невдачі російської космічної галузі.
В цих реаліях імена тих, хто прокладав дорогу в космос, поступово стираються з пам’яті більшості.
З «піонерів Всесвіту» пам’ятають Гагаріна, Леонова, Терешкову, Титова, насилу назвуть ще пару-трійку прізвищ… Серед них напевно не буде Георгія Берегового.
Цей чоловік не був у числі перших, але в критичний для історії радянської космонавтики момент саме він взяв на себе, можливо, саму складну місію. Він взяв відповідальність на себе, будучи найстаршим в загоні, єдиним, хто прийшов до нього із зіркою Героя Радянського Союзу на грудях, маючи за плечима військовий досвід і досвід льотчика-випробувача.
Курсант Луганської школи військових льотчиків Георгій Береговий. 1939 рік
Мрія і війна
Народився Георгій Береговий на Полтавщині, у селі Федорівка, у квітні 1921 року. Незабаром батьки переїхали на Донбас, у місто Єнакієве, де й пройшло дитинство майбутнього космонавта.
Втім, в юності Жори хлопчаки про космос і гадки не мали, зате мріяли стати льотчиками. Мріяв і Жора — починав з авіамоделізму, ставши постарше, записався до аероклубу. Одночасно одержував і більш приземлену професію, працюючи учнем слюсаря на металургійному заводі.
Перед армією Георгій Береговий закінчив навчання в аероклубі, тому призовникові була пряма дорога у військові льотчики.
Він закінчив Ворошиловградську школу військових льотчиків імені Пролетаріату Донбасу в 1941 році, коли почалася війна.
Берегового, як і багато його товаришів, розподілили в розвідувальну авіацію. Після важких втрат на початку війни пілотів виявилося більше, ніж справних машин. В результаті Берегової проводив час в очікуванні черги на бойовий виліт, знемагаючи від того, що не може приносити більше користі Батьківщині.
Випускникам льотного училища, в тому числі і Берегового, присвоїли звання сержантів, офіцерські погони давали тільки після початку бойових вильотів. Але на вильотах льотчик повинен був бути в чоботях, а не в обмотках, в яких ходили сержанти. Замкнене коло — щоб були чоботи, потрібно стати офіцером, а щоб стати офіцером, потрібно літати, а літати не можна, якщо немає чобіт.
Берегової проблему вирішив, потайки вибравшись в «самоволку» і пошивши собі у місцевого майстра якусь подобу чобіт з черевиків і залишків рваних халяв. Виглядало це жахливо, зате до польотів його допустили.
На фронт, у саме пекло, Георгій Береговий потрапив в серпні 1942 року як пілот штурмовика Іл-2.
Цей літак не дарма отримав прізвисько «Літаючий танк» — надійна і грізна машина підтримувала атаки радянських військ, знищуючи гітлерівську живу силу і техніку.
Але саме серед пілотів штурмовиків були найбільші втрати в роки війни. Пояснювалося це просто — атакував Іл-2 на низькій висоті, і обстрілювали його з усіх можливих видів зброї.
Не тільки завдати шкоди ворогові, але й повернутися живим самому — ось яке завдання стояло перед льотчиками штурмової авіації.
Георгія Берегового за війну збивали тричі. Один раз він більше чотирьох діб пробирався до своїх, а коли прийшов на аеродром, неабияк здивував товаришів — до того часу всі були впевнені, що він загинув.
Але льотчик Берегової вмів вичавлювати з машини максимум, знаходити вихід з найскладніших ситуацій.
Одного разу ескадрилью Іл-2, якою командував Георгій Береговий, за повернення на аеродром атакували німецькі винищувачі. В такому бою у штурмовиків мало шансів на успіх.
Берегової зреагував миттєво — він повів своїх підлеглих на мінімальну висоту. Іл-2 неслися над полями соняшнику буквально в півтора метрах над землею, струменями повітря зрубуючи пелюстки, які утворили цілу хмару. Переслідувати російських безумців, літаючих «не за правилами», німецькі винищувачі не змогли. Ескадра повернулася на базу завдяки своєму командиру.
За роки війни Георгій Береговий здійснив 186 бойових вильотів на Іл-2, що для штурмовика дуже високий показник. За героїзм, мужність і відвагу, проявлені в повітряних боях Великої Вітчизняної війни, 26 жовтня 1944 року Георгій Тимофійович Береговий був удостоєний звання Герой Радянського Союзу.
Наставав мирний час, багато героїв минулої війни мріяли про спокій. Але Георгію Береговому спокій не снився, а снилося зовсім інше — професія льотчика-випробувача.
У 1948 році, закінчивши курси льотчиків-випробувачів, він починає освоювати нову техніку. За кар’єру льотчика-випробувача через його руки пройшли 60 різних типів літаків.
Він першим в СРСР освоював польоти в гермошлемі, першим на практиці довів, що потрапляння реактивного літака у «штопор» — не вірна смерть, а робочий момент.
У жовтні 1959 року під час випробувань висотного винищувача-перехоплювача Су-9 у Берегового заклинило ручку керування літаком. Некеровану машину треба було покидати, але пілот боровся до кінця, зумівши повернути контроль. Коли винищувач повернувся на аеродром, інженери встановили, що причиною НП був не якийсь кардинальний недолік конструкції, а один-єдиний болт, який заважав руху ручки управління. Цей дефект усунули в найкоротші терміни, і літак продовжив випробування. А покинь Берегової машину, питання про те, у чому причина відмови, розбурхував б уми конструкторів тижні і місяці.
Георгій Береговий вмів ризикувати розумно, переслідуючи важливу мету, але ніколи не переходив за тонку грань, де розумний ризик перетворюється на порожню завзятість і гусарство.
Інженерів і конструкторів часом виводила з себе уїдливість Берегового, але вони ж визнавали, що його професіоналізм повною мірою дозволяв виявити всі переваги і недоліки машини. Берегової завжди ставив завдання довести новий літак до такого стану, щоб стройовим льотчикам було легко і зручно на ньому літати.
У 1961 році Георгій Береговий був удостоєний звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР». У Кремлі його нагороджував майбутній радянський лідер, а тоді Голова Президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв. І сам політик, і навколишні звернули увагу на портретну схожість між Брежнєвим і Береговим. Мине вісім років, і Брежнєву це подібність врятує життя…
В якості льотчика-випробувача Георгій Береговий освоїв 60 різних типів літаків
До початку 1960-х років Береговий здійснив подвигів, яких вистачило б на п’ять життів, повних пригод.
Але Берегової про спокій не мріє — у 1963 році він стає одним з тих, хто зарахований до загону радянських космонавтів у так званій «групі ВПС номер 2».
У «космічному загоні» Георгій Береговий виглядав справжньою «білою вороною». Він на тринадцять років старше першого космонавта Землі Юрія Гагаріна. Серед молодих пілотів по відношенню до досвідченому колезі прокинулися ревнощі. Звучить смішно, але Героя Радянського Союзу і заслуженого льотчика-випробувача вважали «блатним». Справа в тому, що командир першого загону космонавтів Микола Каманін у роки війни командував підрозділом, до складу якого входила і ескадрилья Берегового. На цій підставі багато хто вважав, що Каманін протягнув у космонавти свого улюбленця.
Легенда свідчить, що Юрій Гагарін у запалі якось кинув: «Поки я живий, Берегової у космос не полетить». По волі долі саме так і сталося — Георгій Береговий відправився в космос вже після загибелі першого космонавта Землі.
Підготовка в загоні космонавтів давалася Берегового непросто. Він звик контролювати літаки, а в перших космічних кораблях пілот більшою мірою залишався спостерігачем. Береговій, звик боротися за машину до кінця, не любив парашутні стрибки, були обов’язковою частиною підготовки космонавтів.
Але він не звик відступати, продовжуючи наполегливо працювати над собою, наздоганяючи більш молодих товаришів-конкурентів.
Політ усього життя
Між тим, у радянської космонавтики почалася «чорна смуга». У 1966 році помер Сергій Корольов. Роботи над новим кораблем «Союз» йшли туго, конкуренти-американці стрімко йшли вперед.
Уряд поторапливало конструкторів, які не мали авторитету, яким користувався Корольов. Ті починали поспішати, що призводило все до нових і нових помилок. Три перших безпілотних корабля «Союз» завершували польоти аварійно. Було очевидно, що «сирий» корабель до польотів не готовий, проте в квітні 1967 року у політ на «Союзі-1» пішов Володимир Комаров. Підсумком поспіху стала загибель космонавта та фактична призупинення пілотованої програми СРСР.
Навесні 1968 року до всіх нещасть додалася загибель в авіакатастрофі Юрія Гагаріна.
Інженери продовжували роботи з «Союзом», але на Землі «навчити літати» космічний корабель було неможливо. Потрібен був новий політ, «добро» на який ніхто не наважувався давати.
Невдачі підкосили рішучість і впевненість, що панувала у вітчизняній космонавтиці на початку 1960-х.
Але боятися до нескінченності було неможливо. У жовтні 1968 року в космос повинні були відправитися безпілотний «Союз-2» і «Союз-3» з пілотом на борту, який повинен був провести стикування кораблів в космосі.
Пілотом «Союзу-3» був призначений Георгій Береговий — найстарший, найдосвідченіший, єдиний, хто мав багатий досвід льотчика-випробувача.
Георгій Береговий виходить зі спеціально обладнаної кімнати після тренування. 1969 рік.
«Союз-3» стартував з космодрому Байконур 26 жовтня 1968 року. 47-річний Берегової на той момент був найстаршим підкорювачем космосу. Більш того, Береговий народився раніше за всіх людей, які побували на орбіті, 15 квітня 1921 року, і це досягнення абсолютно точно залишиться за ним навічно.
Старт пройшов успішно, а ось на орбіті все пішло не так. На самому початку польоту Берегової повинен був провести стиковку з «Союзом-2», причому вона повинна була пройти в тіні Землі, при відсутності зв’язку. Зближення йшло нормально, але потім «Союз-2» відхилився від встановлених параметрів стикування. Береговий здійснив кілька спроб, витративши практично всі відведений на операцію паливо, але успіху не добився.
Причина з’ясувалася пізніше — як виявилося, космонавт заводив «Союз-3» на стиковку в «перевернутому стані». По суті, це була помилка не Берегового, а медиків, які не мали до того моменту достатніх відомостей про вплив невагомості. На перших обертах у космонавтів відбувається звикання вестибулярного апарату до умов невагомості, тому стикування в ручному режимі становить надзвичайно складне завдання. Береговій, блискучий пілот, в умовах наявності земного тяжіння не міг зіткнутися з тією проблемою, що виникла у нього на орбіті.
Але навіть ця невдача виявилася корисною — лікарі та інженери врахували цей фактор, виявлений Береговим в майбутньому.
30 жовтня 1968 року «Союз-3» з Георгієм Береговим благополучно приземлився в казахстанському степу.
Льотчик-випробувач зумів приборкати норов «Союзу», на якому дехто вже поспішив поставити хрест. І донині багаторазово модифікована версія «Союзу» доставляє космонавтів на МКС.
1 листопада 1968 року Георгій Береговий став двічі Героєм Радянського Союзу — єдиним, хто отримав першу «Золоту Зірку» за Велику Вітчизняну війну, а другої — за політ у космос.
Замах
22 січня 1969 року Берегової знову ризикував життям, але цього разу не зі своєї волі. В цей день в Кремлі вшановували екіпажі «Союз-4» і «Союз-5», успішно состыковавшиеся на орбіті і благополучно повернулися на Землю. Героїв космосу, за традицією, провезли по вулицях Москви, де їх вітав народ, а потім повезли на урочисті заходи в Кремлі.
Крім учасників останнього польоту, у кортежі слідували також інші космонавти, а також керівники Радянської держави.
На в’їзді в Кремль кортеж чекав терорист Віктор Ільїн, задумав убити Леоніда Брежнєва. Побачивши генсека на передньому сидінні однієї з машин, Ільїн відкрив вогонь.
Але терорист помилився. У машині сидів не Брежнєв, а зовні схожий на нього Георгій Береговий.
Осколками скла Берегового розсікло обличчя, але він не розгубився і тут. Перехопивши кермо у смертельно пораненого водія, він зумів благополучно зупинити машину.
Про цю історію в Радянському Союзі не говорили два десятиліття, зберігаючи її під грифом «таємно».
Слово і діло
У 1972 році Георгій Береговий очолив Центр підготовки космонавтів і керував ним протягом довгих 15 років, можливо, найбільш вдалих років в історії радянської космонавтики.
Він залишив після себе безліч наукових робіт в галузі прикладної космонавтики, кілька книг спогадів і добру пам’ять, яку зберігають друзі, колеги, учні.
Герой війни, випробувач, космонавт, вчений, письменник, громадський діяч — Георгій Береговий прожив яскраву життя, не ганяючись за славою і популярністю. У його житті слово завжди підкріплювалося справою.
Георгій Тимофійович Береговий помер 30 червня 1995 року під час операції на серці. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.
